Na sexta-feira, vamos ouvir outra voz, outra língua, outro poema: o Viktor vai trazer-nos um cantar eslavo escrito na mesma época, na outra ponta da Europa.
Vejamos como era a Europa no século XII e como é agora.
O Viktor vai ler um excerto dum poema fundador das literaturas eslavas
O CANTO DO PRÍNCIPE IGOR, de autor anónimo.
Entre o ucraniano, o inglês e o português havemos de nos entender.
O CANTO DO PRÍNCIPE IGOR (eslavo antigo: Слово о плъку Игоревѣ, Slovo o plŭku Ígorevě; ucraniano moderno: Слово о полку Ігоревім, Slovo o polku Íhorevim; russo moderno: Слово о полку Игореве, Slovo o polkú Ígoreve)
é uma obra anónima da literatura eslava oriental escrita em eslavo
antigo, que se presume datar do final do século XII, como as nossas
Cantigas de Amigo.
Como acontece com muitas das nossas cantigas, chegou aos nossos dias com base em manuscritos posteriores. Neste caso, o único manuscrito do Cantar, datado do século XIV, foi descoberto em 1795, na Biblioteca do Mosteiro de Yaroslavl, onde tinha sido fundada a primeira escola da Rússia, logo no século XII.
Este canto épico foi adaptado a uma ÓPERA do compositor russo do século XIX ALEXANDER BORODIN, estreada em 1890, mas que ainda hoje se pode ver em famosos palcos de todo o mundo.
Danças polovetsianas, da ópera Príncipe Igor, de Borodine
(numa versão atual)
(numa versão atual)
«Igor, um príncipe russo na cidade de Putivl, junta o seu
exército para atacar os polovetsianos. É derrotado e, juntamente com o filho
Vladimir, é feito prisioneiro. Galitsky, irmão de Yaroslavna, mulher de Igor,
tenta ser eleito novo príncipe. Vladimir apaixona-se por Konchakova, a filha do
Khan Konchak, líder dos polovestianos, que procura no seu prisioneiro um aliado
potencial, desde que este prometa que não volta a pegar em armas contra os
polovestianos. Igor recusa e
foge para a sua cidade. Putvil é atacada e cai. Igor regressa à cidade
em ruínas mas, ainda assim, é aclamado pelo povo.»
Danças polovetsianas, da ópera Príncipe Igor, de Borodine
(numa versão clássica, com legendas em inglês)
(numa versão clássica, com legendas em inglês)
« Igor, a Russian prince in the city of Putivl, joins his army to attack the polovetsians .He is defeated and together with his son Vladimir is made prisoner. Galitsky, Yaroslava´s brother (Yaroslava is the Igor’s wife), attempts to be elected new prince. Vladimir falls in love for Konchakova, the daughter of Khan Konchak, leader of polovestians, that looks at his prisoner as a potential ally, since he promise him that he will not fight again against the polovestians. Igor refuses, and runs away to his city. Putvil is attacked and falls. Igor returns to the city in ruins but is still acclaimed by the people.»
Aqui fica a primeira parte. O título abre com «Слово» que quer dizer «Canto» ou «palavra».
Logo no 1º verso encontramos a palavra « браття» /irmãos (do latim «frater» - irmão)
Слово о полку Ігоревім
Чи не гоже було б нам, браття,
Розпочати давніми словами
Скорбну повість про Ігорів похід,
Ігоря Святославовича?
А зачати нам отую пісню
По сьогоденних бувальщинах,
Не по намислу Бояновім,
Боян-бо наш віщий,
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислю по дереву,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами.
Спогадає перших днів усобиці —
Випускає він десять соколів
А на зграю лебединую:
Котру сокіл доганяє,
Та перша і пісню зачинає —
Чи старому князю Ярославові,
Чи Мстиславові хороброму,
Що зарізав Редедю
Перед полками касозькими,
А чи красному Роману Святославовичу.
Боян же, браття, не десять соколів
Напускав на зграю лебединую, —
Накладав він на живі струни
Віщі персти свої,
І самі вони славу князям рокотали.
Розпочати давніми словами
Скорбну повість про Ігорів похід,
Ігоря Святославовича?
А зачати нам отую пісню
По сьогоденних бувальщинах,
Не по намислу Бояновім,
Боян-бо наш віщий,
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислю по дереву,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом попід хмарами.
Спогадає перших днів усобиці —
Випускає він десять соколів
А на зграю лебединую:
Котру сокіл доганяє,
Та перша і пісню зачинає —
Чи старому князю Ярославові,
Чи Мстиславові хороброму,
Що зарізав Редедю
Перед полками касозькими,
А чи красному Роману Святославовичу.
Боян же, браття, не десять соколів
Напускав на зграю лебединую, —
Накладав він на живі струни
Віщі персти свої,
І самі вони славу князям рокотали.
Зачнемо ж ми, браття,
Від старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь,
Міццю розуму оперезав,
Мужністю сердечною нагострив,
Ратного духу виповнився
Та й повів полки свої хоробрі
На землю Половецьку,
За землю Руську.
Від старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь,
Міццю розуму оперезав,
Мужністю сердечною нагострив,
Ратного духу виповнився
Та й повів полки свої хоробрі
На землю Половецьку,
За землю Руську.
О Бояне, солов’ю наш давній!
Тобі б сей похід ощебетати,
По дереву мислі пурхаючи,
Розумом ширяючи під хмарами,
Давню славу звиваючи з новою,
Летючи тропою Трояновою
Через степи на море.
Тобі б співати пісню Ігореві,
Ігореві, Олега внукові:
«Не буря ясних соколів
Занесла через поля широкі, —
Галич лине зграями
К Дону великому».
А чи так би заспівати тут,
Віщий Бояне, внуче Велесів:
«Іржуть коні за Сулою,
Слава дзвенить у Києві,
Сурми сурмлять в Новгороді,
Стяги мають у Путивлі-граді,
Дожидає Ігор брата Всеволода.
Каже йому буй-тур Всеволод:
«Один брат, один світ світлий, Ігорю,
Обидва ми Святославовичі.
Сідлай, брате, свої коні бистрі,
Мої-бо вже готові стоять,
Під Курськом осідлані.
А мої куряни — вправні воїни,
Під сурмами сповиті,
Під шоломом викохані,
З кінця списа годовані.
Всі путі їм відомі,
Яруги їм знайомі,
Луки в них напружені,
Сагайдаки відкриті,
Шаблі нагострені;
Самі скачуть, як вовки сірі в полі,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави».
Тобі б сей похід ощебетати,
По дереву мислі пурхаючи,
Розумом ширяючи під хмарами,
Давню славу звиваючи з новою,
Летючи тропою Трояновою
Через степи на море.
Тобі б співати пісню Ігореві,
Ігореві, Олега внукові:
«Не буря ясних соколів
Занесла через поля широкі, —
Галич лине зграями
К Дону великому».
А чи так би заспівати тут,
Віщий Бояне, внуче Велесів:
«Іржуть коні за Сулою,
Слава дзвенить у Києві,
Сурми сурмлять в Новгороді,
Стяги мають у Путивлі-граді,
Дожидає Ігор брата Всеволода.
Каже йому буй-тур Всеволод:
«Один брат, один світ світлий, Ігорю,
Обидва ми Святославовичі.
Сідлай, брате, свої коні бистрі,
Мої-бо вже готові стоять,
Під Курськом осідлані.
А мої куряни — вправні воїни,
Під сурмами сповиті,
Під шоломом викохані,
З кінця списа годовані.
Всі путі їм відомі,
Яруги їм знайомі,
Луки в них напружені,
Сагайдаки відкриті,
Шаблі нагострені;
Самі скачуть, як вовки сірі в полі,
Шукаючи собі честі,
А князеві слави».
1 comentário:
Obrigada e parabéns, em especial ao Viktor. Ler poemas do século XII em ucraniano e em português é valente!
Um obrigada, também, aos nossos esforçados leitores de ucraniano. Com mais uns ensaios ficará 5 estrelas!
NS
Enviar um comentário